Село Манжелія знаходиться на правому підвищеному березі річки Псла при впаданні в неї притоки Манжелійки, за 45 км від райцентру Глобине, в 40 км  від промислового Кременчука, в 110 км від Полтави, та за 20 км від залізничної станції Галещина. 

Село поділяється на «кутки»: Григорівку, Луки, Манжелію і Поділ, які до 1962 року були самостійними селами. Територія Манжелії була заселена ще в перші століття нашої ери. Протягом 1956-1963 рр. місцевими  жителями на території  села знайдено два зуби та гомілку ноги мамонта, а також  наконечник стріли, що говорить  про  життя в цих  місцях в  дуже давні  часи.

Існує декілька версій походження назви села:

1 – назва походить від невеличкої річки Манжелійки, найменування якої, вірогідно має тюркський корінь.

2 - В «Хрестоматії давньої української культури» в словнику старих і незрозумілих слів, слово «МАНЖНЕ» - означає сміливо, мужньо, слово «ЛІЯ» - лити, струмок. Отже, можлива назва «МУЖНІЙ СТРУМОК»

3 –  як пише журнал «Столица і усадьба» 1914 г. №19-20 «И только бесчисленные подземные ходы, изрезывающие всю внутренность Церковной горы, напоминают, что 400 лет назад здесь стояла грозная татарская крепость «МАНЖЛЫК», оставившая название близлежащему имению.» (виходячи з цих даних  Манжелії приблиз. 508 р.)

Вперше  село згадується серед королівських володінь, як «город Маджала» або «Манджалія».  В 1622 р,  його  віднесли до Черкаського староства;  В польських документах воно називається «містечко  Мандзяла – городище», в якому налічувалось 16 дворів козацьких та 6 дворів постолитих. На карті Боплана, складеній у першій половині 17 століття, вона значиться, як слобода.

В 1628 р. Манжелія переходить у власність князів Вишневецьких. Визвольна війна 1648 -1654 рр. позбавила манжеліївців від кабали Вишневецьких. Село було віднесено до складу Омельницької сотні Чигиринського полку, а з 1667 р – до Кременчуцької сотні Миргородського полку. У 2-й половині 17 і на початку 18 століть населення Манжелії шводко зростало за рахунок втікачів із Правобережної України, які рятувались від репресій польської шляхти.

За ревізією1729 р тут значиться 309 дворів.

Одним із перших поміщиків-власників села був миргородський полковник Василь Петрович Капніст. Як іноземець, він одержав у 1743 р грамоту, що підтверджувала його власність на Манжжлію Він дозволив селитися вихідцям із інших сіл на подарованих йому землях і заснував Ламане, Піски, Миколаївку (нині Фрунзівка), Василівку, Пузикове, Бригадирівку.

У 1841р. майже  вся Манжелія  з  селами  Ламане, Миколаївка  та Піски  перейшла у володіння Петра Миколайовича Капніста.      Маєток Капніста на  підвищеному  березі Псла, в Манжелії жила незначна  кількість  його  кріпаків, а  переважна  більшість – до 700  душ  чоловічої статі – жили  в Миколаївці. більшість  населення містечка Манжелії  складали козаки.

За  даними  перепису 1859 р. тут  налічувалось  445 дворів  та 2409 чоловік  населення – поміщицьких  селян і козаків. Відбувався 1 ярмарок  на  рік. У цьому ж році тут була споруджена нова дерев’яна на мурованому фундаменті Преображенська церква, при якій існувала бібліотека та жіноча церковнопарафіяльна школа.    Манжелія перейшла у володіння поміщикам Остроградським.                                 

У 80-х роках 19 ст. Манжелія стає волосним центром, їй було підпорядковано 6 сіл і 10 хуторів: Григорівка, Броварки (Заможне), Ламане, Попівка, Троїцьке та Миколаївка (Фрунзівка), тут проживало 7963 чоловіки населення. У середині 90-х р. у містечку 3 водяні млини, 4 ярмарки на рік.

На 1900 р. в Манжелії  налічувалось 422  господарства  з  населенням 2290  чоловік.  Найчисленнішою  була  громада  козаків .  На  початку  XX ст., крім  земського  училища  тут  на  весь   церковний  приход  ще  були  2 церковно- приходські  школи:  чоловіча  і  жіноча  та  невеличка  церковна  бібліотека.

Радянську владу було встановлено у січні 1918 року.  Її  здійснював  перший  ревком, на  чолі  якого  став Іван  Омельяненко.

Під час німецько-австрійських інтервенцій для боротьби з окупантами та гетьманцями було створено партизанську групу на чолі з М.М.Павленком. Ще  15 липня 1919  року,  в  Манжелії почав  формуватися  великий  кінно-піший  артилерійський  загін , під командуванням Федора Попова, в  якому  через 2  тижні  налічувалось  понад  500  чоловік,  в  тому  числі  із  самої  Манжелії  до  250  чоловік.

Для  охорони  громадського  порядку  створили  волосну  міліцію  на  чолі  з  Іваном Верховським.

7 березня  1923 року було  створено  Манжеліївський  район.  До  його  складу увійшли  колишні  Манжеліївська, Пісківська  та Федорівська (Фидрівська) волості.

У 1928 р. почали організовуватись товариства спільного обробітку землі . У 1931 р на території с/р було 5 колгоспів. У 30-х роках створена МТС.

У 1928 р Манжеліївський р-н розформовано. До вересня 1930 село входило до складу Великокринківського р-н. З 2 вересня 1930 до Глобинського р-н.

1932 – 33 рр. значна чамстина населення помирає від голоду, небуло такої хати, яку оминула б смерть. Люди помирали навіть цілими сім’ями.

23 вересня 1941 р Манжелію окупували фашисти. З перших днів окупації почав діяти партизанський загін з 30 чоловік.      Гітлерівцям не вдавалось вислідити підпільників. Але знайшовся зрадник – брат бандита Кикотя, що катував манжеліївців у громадянську війну. За його до­носами з Манжелії, Миколаївки, Сиротенок і Федорівки було заарештовано понад 400 чоловік.

20 чоловік манжеліївців з того числа в травні 1942 року фашисти розстріляли у Великих Кринках.

Фашисти вивезли на каторгу в  Німеччину з села 129 юнаків і дівчат, а всього по сільраді 169 чоловік. Відступаючи окупанти спалили на території  Манжеліївської  сільради  всі громадські будівлі, в тому числі 259 хат.

Понад 300 своїх синів по­слала Манжелія до лав Червоної Армії. В боротьбі з воро­гом багато манжеліївців проявили мужність і героїзм, а Олексій Омелянович Чайка був удостоєний високого звання Героя Радянського Союзу.

Будучи артилерійським розвідником, він брав участь у форсуванні Дніпра у вересні  1943 року. Гвардійці, в тім числі й О.О.Чайка успішно відбили всі атаки ворога , розширили плацдарм. За цей подвиг йому присвоєно було високе звання.  Учитель Манжеліївської середньої школи гвардії підполковник Володимир Григорович Волощенко нагороджений п’ятьма орденами та п’ятьма медалями. За проявлений героїзм в боротьбі з фашистами Ларіон Тимофїйович Михненко нагороджений орденами Слав І, ІІ, ІІІ сту­пенів.

26 вересня 1943 р. радянські війська визволили Манжелію.  Вже в перші роки після визволення працювала школа, лікарня, майстерня МТС, сільмаг.

2 липня 1950 року всі колгоспи Манжеліївської сільради  об'єдналися в одне велике господарство імені Калініна. На час об'єднання в ньому налічувалось 578 дво­рів з населенням 1711 чоловік.

В 1967 році відкрились двері нового приміщення школи на 320 місць. яка працює й на даний час. Колгосп імені Калініна та навколишні колгоспи  обслуговує Манжеліївське відділення “Сільгосптехніка”.

Тут  готуються кадри механізаторів для колгоспів. Так, протягом 1963-1965 р.р. було підготовлено понад 40 трактористів і комбайнерів . У 1960 році методом народної будови за рахунок 5 кол­госпів було споруджено дільничну лікарню на 25 ліжок з хірургічним, терапевтичним, родильним та гінекологічним від­діленнями. В селі працює амбулаторія з стоматологічним, фізіотерапевтичним кабінетами, працюють в селі також рентген-кабінет, клінічна лабораторія. Побудовано нове приміщення аптеки.

Працює в селі середня школа, де навчається 345 уч­нів.   Випускник школи до­воєнних років Борис Михайлович Василенко нині генерал, Олексій Гнатович Чорноволенко – підполковник, канди­дат військових наук.

Валентина Якимівна Кочубей – науковий співробітник Донець­кого науково-дослідного інституту хімії.

В селі є телефонна станція на 40 номерів, поштове від­ділення, ощадкаса, ветпункт, споживче  товариство.

В 1958 р відкрито меморіальний комплекс, що складається з братської могили радянських воїнів, які загинули в 1943 році при визволенні села від гітлерівців, та пам’ятника воїнам-односельцям, що полягли на фронтах В.В.війни.

На території «Сільгосптехніки» знаходиться пам’ятник трудової слави:автомобіль ЗІС – первенець радянського автотранспорту.

На землях колгоспу ім. Калініна знаходяться 2 групи курганів. З 1979 р. Манжеліївський ботанічний заказник – місце зростання цінних рослин, ряд яких занесено до Червоної книги України. Площа 5 гектар.

За роки незалежності пройшли зміни в соціально-економічному житті селян. В 1995 р пройшло розпаювання майна та землі.

Станом на 17.08.2007р на території села працюють такі – освітні, культурні та медичні заклади:   загальноосвітня школа; дитячий садок;  бібліотека; амбулаторія загальної практики, сімейної медицини; аптека; дільнична ветлікарня; народний хоровий колектив; зразковий танцювальний дитячий колектив (2000р); Манжеліівський естрадно-драматичний колектив «Медок»( з 1994р); Манжеліївська телестудія(з 1994 – 2003). Сільгосппідприємства та інші установи:  ТОВ «Агрофірма Манжелія»;  філія «Глобинська рем сільгосптехніка»;  фермерські господарства – 12 шт.; Торгівельні павільйони – 9 шт.; автозаправочна станція ВАТ «КНСП»; працює дитяча музична школа.

Також в селі є діюча православна церква Архангела Михаїла , відкрита 4 грудня  2000р.

В  1993  році на місцевому кладовищі встановлено хрест в пам'ять жертв голодомору.

В  1995  році збудовано міст через р.Псел

Станом на 2001 рік – жителів 1079

Станом на 2011 рік – 402 двори, 929 жителів.  Найстаршою жителькою села є Таратута Тетяна Василівна, яка народилася 12 січня 1912 року, та Губина Іван Костянтинович рік народження 1917. Найменша жителька села Аня  Лисенко народилася 22 липня 2010 року.

Мальовниче село Манжелія неодноразово описується письменниками:

Остап Вишня «Вишневі усмішки» в оповіданнях «Дід Матвій», «Ярмарок» (в цих оповіданнях Манжелія згадується, як районний центр, описується ярмарок на якому присутні споживчі товариства колишніх сусідніх сіл)

Максим Христич «Мужні люди», (журнал «Полтава», 1957р.)

Борис Загорулько «На семи вітрах», роман у якому повністю описується життя селян с. Манжелія (видавництво 1987р.)

   Запропонувати свій матеріал для публікації на сайті